Южненець, військовий полку “Азов” Максим з позивним “Алві” вперше після полону та реабілітації повернувся додому, аби провести час з родиною. Як на закритому заводі “Азовсталь” став справжнім медиком, що відбувалося 29 липня в колонії Оленівки та як триває життя після полону він розповів “Суспільному”. Максим – парамедик полку “Азов”. Хлопець вступив до лав ЗСУ до початку повномасштабної війни. У лютому минулого року став на оборону Маріуполя, згодом опинився на “Азовсталі”.
Відрізали військовому ногу мисливським ножем
“Алві” пішов до полку “Азов” саме для того, щоб стати парамедиком та навчатися:
“Важливо не тільки вбивати окупантів, але й ще рятувати своїх. Тому що можна врятувати велику кількість людей, знаючи лише основи”, — переконаний хлопець.
На “Азовсталі” вчитися лікарській справі доводилося на місці. Там Максим був разом із “Пташкою”, яка вчила його та показувала, як заживляти рани:
“Кожен день був не дуже схожий на інший, крім того, що постійно бомбили, помирали хлопці кращі з кращих. Став лікарем, прямо мене назвали “Док”. Практикував загоєння ран, хоча я цим ніколи не займався у своєму житті. У мене була така ситуація, коли потрібно було вирізати кулю хлопцю, і я це зробив, зашив, через певний час дізнався, що не можна було зашивати. Я потім зняв шов і виявилось все добре, пощастило. Був випадок, коли хлопцю дорізали ногу, яка бовталася, мисливським ножем, щоб скласти її в пакет та викинути. Він все одно потім помер”, — ділиться “Алві”.
Регулярні обстріли “Азовсталі”
Максим розповів, що рішення командування про вихід з “Азовсталі” передував стан бійців, які були поранені та гнили живцем:
“З продуктами були величезні проблеми, з медикаментами, з антибіотиками були величезні проблеми, з боєкомплектами, їх не було практично. Дуже багато лягло на наше командування, що наші “трьохсоті”, наші поранені, перебували у жахливих умовах”.
Під час битв росіяни не жаліли своїх військових, каже хлопець:
“Кумедний факт: руськім було начхати, чи є в зоні обстрілу їхня жива сила. Скільки не стикалися — їм завжди начхати на свій особовий склад”.
За словами “Алві”, російська армія вбила дуже багато цивільних людей, застосовуючи всі можливі види зброї. Місто обстрілювали, а систем ППО не було жодних.
“Так вийшло, що співвідношення для нас із противником приблизно 14:1. Це з урахуванням того, що в нас майже не було ніякої техніки, озброєння та тилу. Ми були у повній блокаді. Нас взяли міцно та постійно обстрілювали з усього, що в них було”, — розповідає хлопець.
Згодом українське командування прийняло рішення про здачу в полон:
“Ми вийшли туди за наказом. Хоча хотілося б наголосити, що ми не здалися. Нам дали наказ. Якби цього наказу не було — ми б там залишилися стільки, скільки потрібно”.
Полон та вбивство військових в Оленівці
Максим разом з іншими військовими потрапив у російських полон, чотири місяці перебував у колонії в Оленівці Донецької області. Розповів про події 29 липня:
“Вибірково людей зібрали зі всіх кімнат “азовських” і ми думали, що це обмін і що хлопцям, які залишились, пощастило. Буквально через паркан стояв цей барак, який вони (працівники колонії) підірвали й мене друг посеред ночі будить і каже: “Ми горимо”. Ми виходимо, а так крики, ми чуємо, як наші хлопці кричать, хтось заживо згорає, хтось вмирає у страшних муках. Я коли приїхав додому, прокидаюсь і такий: “Хух, я не в Оленівці”, як наче щоразу відкриваєш очі й дивуєшся. Після обміну я боявся, що це просто якийсь сон”.
У вересні хлопця обміняли, він пройшов реабілітацію та приїхав додому, аби трохи часу провести з родиною. Максим розповідає, у перші дні після звільнення з полону дуже багато їв та пив таблетки, щоб не болів живіт від переїдання. Перші чотири доби військовий не спав взагалі. Зараз “Алві” не може звикнути до того, що до військовослужбовців більше не ставляться з неприязню.
“Звичайно, потрібно повертатися у стрій, тому що дуже багато робити, окупанти ще на нашій території і їх потрібно виганяти, потрібно повертати хлопців з полону, все ще не закінчилось, наша робота продовжується”, — каже він.
Джерело: “Суспільне”.