Робочий час - це час, протягом якого працівник повинен виконувати обов’язки за трудовим договором. Режим роботи, тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюються роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством.

Відповідно до законодавства про працю працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Така перерва не включається в робочий час і надаватися вона повинна, як правило, через чотири години після початку роботи.

У період цієї перерви працівник звільняється від виконання трудових обов’язків та може використовувати час на власний розсуд. Крім того, на цей час працівник може відлучатися з місця роботи, зокрема виходити за межі території підприємства. У зв’язку з цим перерва для відпочинку і харчування є особистим часом працівника і не підлягає оплаті роботодавцем.

Водночас на тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. За таких умов працівник не залишає робочого місця, йому забезпечуються умови для приймання їжі безпосередньо на робочому місці. Тому, весь час його роботи, включаючи час, коли він приймає їжу, вважається робочим і підлягає оплаті на загальних підставах.

Таким чином, звичайна перерва для відпочинку і харчування не оплачується, оскільки не входить до складу робочого часу. Однак якщо працівник за умовами виробництва не може скористатися перервою у загальному порядку та має перебувати на робочому місці протягом усієї робочої зміни, включно з часом приймання їжі, цей період є робочим та підлягає оплаті.