Вкотре южненська громада зібралася в центрі міста, аби проститися зі своїм Захисником, який віддав життя за Україну та вільне майбутнє її народу. Зі сльозами на очах та пекучим болем в серці містяни проводжали в останню путь 28-річного Воїна Артема Андрійовича Садовського. Його молоде життя обірвалося 6 жовтня на полі бою неподалік населеного пункту Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області. Прощання з військовослужбовцем відбулось 12 жовтня біля пам’ятника Захисникам Вітчизни на площі Перемоги. Тут лунав довгий пронизливий крик матері, яка втратила свого сина і вимушена була сьогодні побачити свою дитину в труні… Світлий, усміхнений, доброзичливий, надійний, життєрадісний, завзятий, хоробрий: таким Артема описують його вчителі, колеги, друзі. Він був стрільцем-помічником гранатометника аеромобільного батальйону військової частини А2120, солдатом ЗСУ.
Володимир Новацький, Южненський міський голова: «Молодий гарний хлопець, йому ще жити і жити, але прокляті рашисти забрали в нього життя. Важкою ціною нам дається перемога, втрачаємо дуже багато наших людей. Наша громада втратила вже з 35 Героїв… І надходять нові трагічні звістки, ми отримали інформацію про чергові втрати. Хотілося б, що це закінчилося, щоб настала перемога. Наша центральна площа була передбачена зовсім для інших заходів, ми збиралися тут з вами і відзначали наші міські та загальнодержавні свята, а зараз ця площа перетворилась на місце болю, сліз, прощання з нашими Воїнами…».
Ксенія Ворожбит-Лукаш, вчителька загиблого: «Сьогодні ми прощаємося з Тьомою. Це дуже важко. Він був в сьомому класі, коли я прийшла до 4 школи і стала його класним керівником. Я пам’ятаю його завжди усміхненим, він завжди був позитивною дитиною, не пам’ятаю, щоб він колись хоч з кимось конфліктував чи був чимось незадоволений. Він ніколи не створював проблем, дуже хороший хлопчик! Я хочу запам’ятати його саме таким. Те, що нам сьогодні всім тут болить – це добре, бо ми не повинні звикати до таких прощань. Нам кожного разу має бути боляче, бо, коли нам перестане боліти – ми втратимо в собі щось людське. Тьома Герой! В кіно Герої завжди залишаються живими, вони завжди переможці, а в житті буває по-різному. Для мене він переможець!»
Надія Гузик, директорка Ліцею №3: «Так сталося, що життя вчителів постійно пов’язане з життям їхніх учнів. Батько Артема, Андрій Садовський – це людина, з якою пов’язане моє життя, так як він був моїм учнем, потім вчителем нашої школи, а в 2011 році він привів свого сина в наш навчальний заклад, щоб Артем отримав фахову освіту. Він навчався в нашому коледжі та в 2013 році закінчив його. Це п’ятий випускник нашого Ліцею, який загинув за Україну. Я пам’ятаю випускний Артема, бо це був останній випускний, де Микола Петрович Гузик був в якості директора школи, тоді він, звертаючись до учнів, сказав: «Головною у вашому житті повинна бути любов: до Бога, до Батьківщини, до сім’ї». Артем довів, що він зробив все, аби його родина та Батьківщина були захищені. Він віддав життя і ми вдячні йому … Це героїзм! Він не поїхав за кордон, не сховався, він виконав свій обов’язок».
Після панахиди присутні проводжали в останню путь свого Героя, стоячи на колінах. Живий коридор для Артема Садовського утворили і южненські школярі. В загиблого військовослужбовця залишилися батьки, сестра, дружина та неповнолітня донечка.
